Бережіть себе і будьте здоровими!
Листопад 7, 2019

Дифтерія у дорослих та дітей – симптоми, причини, лікування й профілактика  

 

Як зазначають Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ) та ЮНІСЕФ, Україну може очікувати спалах дифтерії. Це пов’язане з низьким, навіть, критичним рівнем вакцинації.

 

Існує певна кількість причин такого рівня недовіри до вакцинації в Україні: постійне реформування та знищення системи охорони здоров’я, антивакцинальні кампанії, проблеми із закупівлею та поставкою лікарських засобів, виробів медичного призначення та імунобіологічних препаратів (вакцини та сироватки), відсутність власного виробництва імунобіологічних препаратів.

 

Спрогнозувати, коли точно прийде епідемія дифтерії – неможливо. Однак зараз є підтверджені випадки хвороби у Ємені та Бангладеш. Оскільки наші люди літають туди на відпочинок, то є велика ймовірність, що вони «привезуть» її в Україну.

 

Дифтерію як захворювання, яке залежить від щепленості населення, на думку фахівців ВООЗ, можна успішно контролювати. В Європі широкі програми імунізації були розпочаті в 40-х роках, і захворюваність на дифтерію швидко знизилася до поодиноких випадків у розвинених країнах, а в багатьох країнах вона навіть була ліквідована. Значне зниження імунного прошарку завжди супроводжує зростання захворюваності на дифтерію.

 

Захворювання відомо з часів глибокої давнини, про нього згадують у своїх працях Гіппократ, Гомер, Гален. Протягом багатьох століть неодноразово змінювалась назва хвороби: «смертельна виразка горлянки», «сирійська хвороба», «петля ката», «злоякісна ангіна», «круп».

 

Е. Клебс (1883) виявив збудник в плівках з ротоглотки, через рік Ф. Леффлер виділив його в чистій культурі. Через кілька років було виділено специфічний дифтерійний токсин (1888), отримана антитоксична противодифтерійна сироватка (1894). Її застосування дозволило знизити смертність від дифтерії в 5-10 разів. В результаті проведеної імунопрофілактики захворюваність на дифтерію різко знизилася.

 

Епідемія дифтерії лютувала в Україні з 1991 до 1998 року, коли на тлі різкого зниження колективного імунітету був відзначений небувалий підйом захворюваності, насамперед дорослих людей. Тоді захворіло орієнтовно 20 тисяч осіб. Майже 700 із  них померли. Та, після того, як хвороба стихла, масового щеплення в країні так і не проводили. Тому у зоні ризику може опинитися дуже багато людей.

 

Що таке дифтерія?

 

Дифтерія – інфекційне захворювання, яке протікає гостро, та характеризується запаленням переважно ротоглотки, основною причиною якого є потрапляння в організм бацили Леффлера (дифтерійна паличка).

 

Збудник довго зберігається у зовнішньому середовищі (на поверхні предметів і в пилу – до 2 міс). Під впливом 10% розчину перекису водню гине через 3 хв, при обробці 1% розчином сулеми, 5% розчином фенолу, 50-60° етиловим спиртом – через 1 хв. Стійкий до низької температури, при нагріванні до 60°С гине через 10 хв. Інактивують дію збудника ультрафіолетові промені, розчини, які містять хлор, лізол та інші дезинфікуючі засоби.

 

Важливим є своєчасне діагностування хвороби. Адже за своїми клінічними проявами вона схожа на ангіну та інфекційний мононуклеоз. 

 

Найнебезпечнішим ускладненням хвороби є летальний результат, який обумовлений отруєнням організму токсином, який продукується бацилою Леффлера в процесі її життєдіяльності в тілі людини.

 

Основним методом лікування є введення в організм протидифтерійної сироватки – антитоксину, тому що антибактеріальні препарати (станом на 2017 рік) при лікуванні дифтерії мають низьку ефективність.

 

Розвиток дифтерії

 

Резервуар і джерело інфекції – хвора людина або носій дифтерійної палички. Найбільша роль в поширенні інфекції належить хворим на дифтерію ротоглотки, особливо зі стертою і атиповими формами хвороби. Люди, які одужали від хвороби, виділяють збудник протягом 15-20 діб (іноді до 3 міс). Велику небезпеку для оточуючих представляють бактеріоносії, які виділяють збудник з носоглотки.
Антидифтерійний імунітет не перешкоджає розвитку носійства.

 

Природна сприйнятливість людей до інфекції висока, однак багато в чому залежить від антидифтерійного імунітету після проведених щеплень або перенесеної хвороби.

 

Дифтерійні антитіла, що передаються від матері, захищають новонароджених від захворювання протягом першого півріччя життя. У перехворілих на дифтерію або правильно щеплених людей виробляється антитоксичний імунітет, його рівень – надійний критерій захищеності від цієї інфекції.

 

Шляхи передачі – повітряно-краплинний (через чхання, кашель, розмову на близькій відстані), контактно-побутовий (через порізи, травми, садна, кон`юктиву око), харчовий (вживання інфікованої їжі).

 

Інкубаційний період (від моменту потрапляння інфекції в організм до перших ознак захворювання) становить від 2 до 10 днів.

 

Найбільш частим місцем, де осідає інфекція, є ротоглотка. Серед інших місць можна виділити – трахею, бронхи, носову порожнину, поверхню шкіри, очі, статеві органи.

 

Після потрапляння дифтерійної палички на слизові оболонки ротоглотки, вона виділяє токсин і інші патологічні ферменти, які утворюють у даному місці вогнище запалення. Далі вогнище інфекції й навколишні його тканини покриваються фібриновою плівкою, яка на початкових стадіях виглядає як желеподібний наліт і легко знімається, але в міру розвитку, наліт ущільнюється, набуває сіруватого відтінку, а при спробі його знімання, з запаленої слизової виступають краплі крові. Однак слід зазначити, що при легкому перебігу захворювання, фіброзний наліт не покриває слизових.

 

Поширення інфекції по всьому організму відбувається через кровоносні й лімфатичні судини, отруюючи організм і викликаючи ознаки інтоксикації, запалення лімфатичних вузлів, набряк тканин, розлад серцево-судинної та нервової системи, уражуються нирки, надниркові залози й інші органи і системи.

 

Дуже важливо приділити належну увагу хворобі вчасно та не допустити зв’язування дифтерійного токсину із клітинами тіла, адже на пізніх стадіях нейтралізувати токсин в організмі уже неможливо.

 

Після дифтерії імунітет не завжди захищає людину від повторного інфікування й розвитку хвороби, однак серед щеплених, навіть, якщо вони захворіють, дифтерія протікає легко і не супроводжується ускладненнями.

 

Причини дифтерії

 

Розвиток дифтерії більше обумовлений отруєнням організму токсином, який виробляє дифтерійна паличка. Дифтерійний токсин є сильною бактеріальною отрутою, сильніше якого відмічається лише токсин палички, що викликає розвиток ботулізму, і токсин палички, що викликає розвиток правця.

 

Види дифтерії

 

1. Дифтерія ротоглотки

 

Дифтерія ротоглотки становить 90-95% всіх випадків захворювання у дітей і дорослих; у 70-75% пацієнтів вона протікає в локалізованій формі. Симптомами дифтерії ротоглотки є різке підвищення температури тіла до 38-39 °С, наліт на мигдалинах і на слизовій навколо мигдалин, загальне нездужання, слабкість, головний біль, біль у горлі при ковтанні, почервоніння й набряк мигдалин, піднебіння й дужок, незначний біль у шийних лімфовузлах, блідість шкіри.

 

Розповсюджена дифтерія – характеризується утворенням нальоту за межами ротоглотки, при цьому симптоми інтоксикації більш виражені. Зустрічається порівняно рідко (3-11%). Звичайно розвивається з локальної форми хвороби. Набряку підшкірної клітковини шиї не буває.

 

Субтоксична дифтерія – характеризується тими ж симптомами, що й розповсюджена форма, але відрізняється набряком підшкірної клітковини в області шиї, над шийними лімфовузлами, та часто носить однобічний характер.

 

Токсична дифтерія (1, 2 і 3 ступеня) – характеризується гострим початком перебігу хвороби, різким підвищенням температури тіла (аж до 41 °С), головним болем, сонливістю, млявістю, болем у горлі, а іноді й у животі. Можуть виникнути больовий спазм жувальних м’язів, збудження, марення. Шкірні покриви бліді (при токсичній дифтерії III ступеня можливе почервоніння обличчя). Наліт, білувато-сіруватого відтінку, повністю покриває мигдалини, піднебіння, дужки. Набряк майже перекриває просвіт зіву, процес часто носить односторонній характер. Серед інших ознак можна виділити – закладеність носа, зміну голосу, солодкувато-нудотний запах з ротової порожнини, безболісний тістуватий набряк підшкірної клітковини шиї, нудоту, блювоту, серцебиття, синюшність губ, зниження артеріального тиску.

 

Найчастіше, токсична дифтерія відзначається у дорослих, і приблизно у 20% всіх хворих даним захворюванням. Іноді поєднується із ураженням носа й гортані. Такі комбіновані форми відрізняє важкий перебіг, вони важко піддаються лікуванню.

 

Гіпертоксична дифтерія – характеризується важким перебігом, є найбільш складною й небезпечною для життя формою хвороби. Розвивається звичайно на тлі інших захворювань – алкоголізму, гепатиту, цирозу печінки, цукрового діабету. Характеризується різким початком і стрімким розвитком запального процесу, який проявляється в таких симптомах, як – висока температура тіла (до 41 °С), озноб, зниження артеріального тиску, слабкий пульс, загальна слабкість, блідість шкіри, запаморочення, головний біль, шкірні й внутрішні крововиливи, кровотечі. Це може призвести до летального результату вже на 1-2 день від перших симптомів хвороби.

 

2. Дифтерійний круп

 

Дифтерійний круп найчастіше розвивається у дорослих пацієнтів, і звичайно поєднується з дифтерією ротоглотки, може поєднуватись із одночасним ураженням гортані, трахеї і навіть бронхів. Початок його супроводжується грубим «гавкаючим» кашлем і осиплістю голосу, потім з’являється відсутність звуків при спробі розмовляти, беззвучний кашель, утруднене шумне дихання, синішність. Далі у хворого порушується свідомість, з’являються судоми тіла, після чого хворий помирає від задухи

3.Дифтерія інших локалізацій. Ці стани зустрічають рідко; зазвичай вони розвиваються в поєднанні з дифтерією зіва або носа. У цю групу входять:

 

Дифтерія носа – характеризується утрудненим носовим диханням, гнійними або сукровичними виділеннями з носової порожнини, а також нальотом на слизовій носа.

 

Дифтерія очей — супроводжується запаленням кон`юктиви ока (частіше одностороннє) виділеннями різної інтенсивності, нормальною або злегка підвищеною температурою тіла, може утворюватись фібринова плівка, наростає набряк повік, подразнення та мокнення шкіри навколо очей, набряк обличчя, у важких випадках  швидкий розвиток симптомів інтоксикації організму.

 

Процес спочатку буває одностороннім, але через кілька днів може перейти і на друге око.

 

Дифтерія шкіри – розвивається в області ран, саден, попрілостей, екземи, грибкових уражень з тріщинами шкіри при занесенні збудників руками. Характеризується слабо-вираженими ознаками інтоксикації, брудно-сірим нальотом, виділеннями у місці пошкодження шкіри. Може тягнутися до 1 місяця і більше.

 

Дифтерія статевих органів – локалізується у чоловіків, зазвичай, в області крайньої плоті. У жінок процес може стати поширеним і захоплювати статеві губи, піхву, промежину і область заднього проходу, супроводжуватися виділеннями з піхви, утрудненим і болючим сечовипусканням.

 

4. Комбіновані форми дифтерії

 

Комбіновані форми дифтерії характеризуються одночасним ураженням декількох органів, частин тіла.

 

Ускладнення дифтерії.

 

Серед ускладнень дифтерії можна виділити:

 

-Паралічі, переважно піднебіння, голосових зв’язок, дихальних шляхів, шиї;

-Ураження черепних і периферичних нервів;

-Токсичне ураження нирок;

-Інфекційно-токсичний шок;

-Міокардити;

-Ураження надниркових залоз;

-Летальний результат.

Частота їх розвитку при локалізованій формі дифтерії ротоглотки становить 5-20%, при більш важких формах вона значно зростає: при субтоксичній дифтерії – до 50% випадків, при різних ступенях токсичної дифтерії – від 70 до 100%. Час розвитку ускладнень, рахуючи від початку захворювання, залежить перш за все від клінічної форми дифтерії і ступеня важкості процесу.

 

Принципи лікування:

 

Госпіталізація хворого є обов’язковим пунктом у лікуванні дифтерії тому, що ця хвороба заразна. Крім того, деякі форми захворювання можуть розвитися дуже швидко і не тільки серйозно нашкодити здоров’ю людини, але й призвести до летального результату. Терміни перебування хворих в стаціонарі і тривалість постільного режиму залежать від форми і важкості захворювання.

 

Госпіталізації підлягають навіть особи з підозрою на дифтерію, або ж носійством дифтерійної палички.

 

Виписка з лікарні дозволена після клінічного одужання і отримання 2-кратного негативного результату бактеріологічного дослідження слизу із зіва і носа на наявність збудника дифтерії, проведеного з 2-денними інтервалами, і не раніше ніж через 3 дні після відміни антибіотиків. Виписку носія токсигенних дифтерійних паличок здійснюють після отримання 2-кратного негативного результату бактеріологічного обстеження. Після виписки зі стаціонару хворих і носіїв  токсигенних дифтерійних паличок відразу допускають до роботи, навчання і в дитячі установи з постійним перебуванням дітей без додаткового бактеріологічного обстеження. Якщо носій токсигенних дифтерійних паличок продовжує виділяти збудник, незважаючи на проведення двох курсів санації антибіотиками, його допускають на роботу, навчання і в дитячі дошкільні установи. У цих колективах всі особи, які раніше не були щеплені проти дифтерії, повинні отримати щеплення згідно з чинною схемою імунізації. В даний колектив знову приймають тільки щеплених проти дифтерії осіб.

 

Після виписки, особи, які одужали після хвороби та носії дифтерійних паличок підлягають диспансерному спостереженню у сімейного лікаря та лікаря кабінету інфекційних захворювань в поліклініці за місцем проживання протягом наступних 3-х місяців.

 

Медикаментозне лікування дифтерії. Лікувати дифтерію можна. Для цього існує спеціальна протидифтерійна сироватка. Ця хвороба, власне, небезпечна тим, що без негайного введення цієї сироватки половина хворих помирає.

 

Та навіть при вчасному введенні препарату залишається 20% ризику летального завершення хвороби.

 

Боротьба з інфекцією та її токсинами

 

Незважаючи на те, що збудник дифтерії належить до бактерій, антибактеріальні препарати (станом на 2017 рік) мають малу ефективність при боротьбі із дифтерійноєю паличкою.

 

Основним в лікуванні дифтерії вважають введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС). Вона нейтралізує токсин, що циркулює в крові, отже, надає найбільший ефект при ранньому застосуванні.

 

Антибактеріальна терапія призначається при підозрі на ураження організму іншими видами бактеріальної інфекції, що звичайно відбувається при субтоксичній і токсичній формах хвороби.

 

Дезінтоксикаційна терапія

 

Після введення протидифтерійної сироватки призначається дезінтоксикаційна терапія, яка спрямована на виведення з організму отруйних речовин та являє собою внутрішньовенне крапельне введення відповідних лікарських препаратів.

 

Також призначається рясне питво, особливо корисні напої з додаванням вітаміну С – відвар із шипшини, чай з лимоном, калиною, малиною, морс.

 

Призначаються сечогінні препарати.

 

Підтримуюча терапія

 

Інфекційні захворювання послабляють імунну систему, тому для її зміцнення призначають імуностимулятори, імуномодулятори, серед яких можна виділити: вітамін С (аскорбінова кислота), вітаміни групи В та інші вітаміни.

 

При прогресування ознак дихальної недостатності при локалізованому крупі проводять інтубацію трахеї, при поширеному, низхідному крупі і комбінації крупа з важкими формами дифтерії – трахеостомію з подальшою штучною вентиляцією легень.

 

При виникненні ознак інфекційно-токсичного шоку хворого переводять в реанімаційне відділення.

 

Профілактика дифтерії

 

Поширення дифтерії попереджають шляхом раннього виявлення, ізоляції та лікування хворих та носіїв токсигенних дифтерійних паличок.

 

Вакцинопрофілактика залишається основним способом контролю дифтерії. Як і будь-який лікарський препарат, вакцини можуть викликати реакції, проте ризик померти від дифтерії набагато вищий, ніж ризик серйозної реакції на вакцину. Серйозні реакції на вакцини вкрай рідкісні. Побічні ефекти, такі як болісні відчуття і припухлість в місці ін’єкції або невелике підвищення температури, це звичайне явище.

 

Схема імунізації дітей передбачає імунізацію вакциною АКДП починаючи з 3 міс життя (вакцинують 3-кратно з інтервалом 30-40 днів). Ревакцинацію проводять через 18 міс після закінченої вакцинації. Для ревакцинації в 6, 16, 26 років та кожні 10 років застосовують вакцину АДП-М. В окремих випадках, наприклад при протипоказаннях до коклюшному компоненту АКДП, АДП-М застосовують і для вакцинації. Вакцинації підлягає все населення.

 

      Для щеплень дорослих застосовують вакцину АДП-М в формі планової імунізації кожні 10 років. Особи, які перехворіли на дифтерію, також підлягають щепленням.

 

Ефективність вакцинації проти дифтерії залежить як від якості вакцинних препаратів, так і від охоплення щепленнями сприйнятливого до даної інфекції населення. У прийнятій ВООЗ Розширеній програмі імунізації зазначено, що тільки 95-відсоткове охоплення щепленнями гарантує ефективність вакцинації.

 

Заходи в епідемічному осередку

 

При ізоляції джерела інфекції проводять вологе прибирання із застосуванням дезинфікуючих засобів, заключну дезінфекцію іграшок, постільної білизни та одягу. Бактеріологічне обстеження осіб, які спілкувалися з хворим проводять одноразово.

 

Медичне спостереження за ними (включаючи огляд отоларинголога) проводять протягом 7 днів. Виявлених хворих і носіїв токсигенних дифтерійних паличок госпіталізують. В осередку інфекції слід прищепити нещеплених проти дифтерії осіб, а також дітей і підлітків, у яких настав термін чергової вакцинації або ревакцинації. Серед дорослих вакцинації підлягають особи, у яких, згідно з медичною документацією, з моменту останнього щеплення пройшло 10 років і більше, а також особи з низьким рівнем імунітету.